мужайтесь, час розплати прийшов!
Луізетта, Шотландська діва, Ліс Правосуддя, крихітка mandaia і найкращий спосіб від головного болю, – зустрічайте: мадам Гільйотина!
Cтворення цієї кривавої машини, як і треба за історією жанру, полите кров’ю і присипане
пошматованим волоссям.
Загальноприйнятою історією про виникнення гільйотини є байка про те, що створив її лікар Ж. Гільотен (Франція), але прославилася вона задовго до народження самого лікаря, у Шотландії та Ірландії. У грудні 1789 року Ж. Гільотен вніс пропозицію Установчим зборам щодо реорганізації смертної кари, запропонувавши замість довготривалого паління на вогні, четвертування й інших середньовічних збочень, застосовувати швидкий і дієвий спосіб позбавлення життя – відсічення голови. Установчими зборами було прийнято декрет про те, « в усіх випадках, коли правосуддя винесе смертний вирок, покарання буде однаковим для всіх… При цьому злочинцю відрубують голову за допомогою простого механізму ».
Отже, зібралися розумні дяді (Гільотен, Антуан Луі, Томас Шмідт), погортали книжки заморські і давай творити. За чиєюсь пліткою, у роботі над гільйотиною участь приймав навіть Людовік XVI, який згодом випробував її дію на власній шиї.
За декілька днів провели пару дослідів на трупах (чи то вони вже після досвіду трупами стали?О_о), і почалося…
Віва, мадам Гільйотина!
25 квітня 1792 року можна вважити точкою відліку епохи «безголових трупів», саме цього дня на Гревській площі в Парижі «по-новому» було страчено злочинця Палісьє. Голови почали летіти не тільки з дворянських плечей, гільйотина стала символом Французької революції, забравши життя багатьох її лідерів. Відмовившись від елітарного призначення, уряд так зрівняв у правах усіх французів, хай не за життя, так хоч у смерті.
Перед самою стратою, проголошували щось типу такого: Du courage… Iheure de Iexpiation est venu (Мужайтесь!... Час розплати прийшов!) і запитували у засудженого, чи не бажає він стопку рому і цигарок. Ну просто небачена щедрість від революційного уряду.
Після самого гільйотинування, виконавець вироку підіймав голову страченого догори, бо ходила чутка про те, що голова після відсікання могла бачити близько 10 секунд, хай бачить, негідниця, як над її смертю насміхається натовп.
Французи безмежно любили цю майже непорочну діву. Так-так, саме любили. Склали не мало жартів і пісень з її участю, вона стала головною темою для обговорення в кожній родині. Сережки, браслети, печатки для конвертів – вона була скрізь, навіть на обідньому столі: кулінари приносили своїм відвідувачам на стіл невелику гільйотину з червоного дерева (понти…), величезне блюдо з марципановими ляльками, обличчя яких карикатурно зображували тогочасних політиків. Відвідувач сам гільйотинував ляльку, з неї сочився криваво-червоний соус, в який треба було мокати «трупик». Бон апеті, панове. Голову, зазвичай, забирали як вишуканий сувенір. Уявляю собі колекцію з голів кількох Людовіків, Робеспьєра і Данте на поличці у пересічного парижанина…
Більшість людей чомусь вірять в те, що сам лікар Ж. Гільотен помер від свого ж нововведення, але то не правда. Дядечка аж до самої смерті переслідували нічні кошмари, він все чекав на той день, коли зможе піднятися на ешафот, плюнути на гільйотину і проклясти її, але, як-то кажуть, не судилося. Помер він доволі банально – від фурункула на плечі. Одразу ж після його смерті, нащадки змінили своє прізвище на менш «криваве».
Подарунок Ж. Гільотена прослужив людству ще не мало років. Під час Французької революції було гільйотиновано більше 15 000 чоловік, а Гітлер відіслав на побачення з нею близько 20 000 чоловік.
Після Першої світової війни смерть на гільйотині втратила свою елітарність і набула неблагородного характеру, поступившись розстрілу.
У жовтні 1977 року в Марселі востаннє для смертного покарання застосували гільйотину. Було страчено вбивцю-садиста Хаміда Джандубі.
Але і в наші дні мадам Гільйотина не покидає серця і голови цінителів вишуканості і сигар. Її застосовують для відсікання непридатної для куріння частини. Жаль, що вигляд у цієї гільйотини далекий від вигляду своєї давньої пращурки.
