дитяча радість

Сьогодні в неті натрапила на одну доволі дивну штуку. Цитую дослівно: «Привет! Давайте знакомиться. Я – тканевый подгузник ». Привіт, а я Лєрка… А ти… ти…аааа!!!! Я розмовляю з памперсом!!!

Отже, продовжимо знайомство…

Такс, по-перше, підгузки бувають різні, відрізняються вони розміром, поглинанням і частотою використання, себто багаторазові чи одноразові. У кожного з них свої плюси, мінуси, жахи й власна історія.

Підгузки багаторазового використання, або ЗАПОВІТна мрія.

Цьому супер хіро вже не мало сотень років. Пращур його був відомий ще у середньовіччі: його аналогом були підкладки з льону і конопель, які прали й висушували над вогнищем. У Росії підгузком називали шматок тканини, який підкладали до пелюшок. А наші бабці-мамці використовували марлю (і справді, достойна заміна коноплям).Способи різні, а ідея одна: мінімум мокрих пелюшок. Прання, звісно, втомлювало руці наших мам, але вони, принаймні, не гризли себе думками, як ці «промокашки» впливають на наше з вами здоров’я, бо зроблено то все з природного і натурального матеріалу.
Сучасні підгузки багаторазового використання, так звані мульті-дайперси, кардинально змінили свій вигляд: такі собі трикотажні трусики зі змінними вологопоглинаючими підкладками. У подробиці, які потрібно знати майбутнім мамам-татам вдаватися не буду, але кілька плюсів-мінусів вкажу.
Гут:
– Екологічна чистота продукту;
– Ним може користуватися не тільки ваша дитинка ,а ще й ваші онуки ,може навіть і правнуки (уявляю свій заповіт: а своєму онукові заповідаю підгузок на завязочках, який переходить від покоління до покоління);


– Для їх виготовлення дерева не рубають, тому, разом з памперсом моєму онукові ще й пара дерев лишиться)));
Єдине не гут – прання, але пральна машина вже майже у кожній квартирі є, тому, не рахується.

Одягнув-попісяв-імпотент.
Існує як мінімум 2 версії щодо виникнення підгузків одноразового використання – європейська і американська.
Згідно з версією європейською, такий підгузок створений завдяки… еее… Другій світовій війні (і не дивно, солдатам під час бою також страшно було, а крок у сторону кущів вважався зрадою Вітчизни і карався розстрілом)))). Насправді, все було не так цікаво: ввіз бавовни в Швецію був обмежений, та і використовували його для виготовлення бинтів, натомість для дитячих потреб було винайдено нову сировину – м’який гофрований папір (целю-котон). У продажу з’явилися вже нарізані паперові серветки розміром 10*40, які вкладали у ПЛАСТИКОВІ труси (це тільки у мене округлилися очі від слова пластикові?).
Підгузок по-американські. 1946 рік, домогосподарка зі штату Коннектикут Маріон Донован запропонувала супер-новинку – загортати (повністю!) немовлят у непроникне простирадло, перший екземпляр якого вона зробила із душової занавіски. Тьотя, певно, садисткою була… Уявляю собі дитя у целофані, а як воно туди ще й попісяє… Згодом вона приліпила до цієї плівки пелюшку і продала свій винахід за 1 млн доларів (а-а-а, целофанове дитя наступааає).
Трохи пізніше, року 1961, з’явилися славнозвісні «Pampers» (от ми і звикли всі підгузки памперсами називати…), що в перекладі означає балувати.

Суть винаходу Віктора Міллза (папінька цього добра) продиктована найбільшим егоїзмом, прагненням полегшити життя самому собі, а не дітлахам, яким, судячи з усього, і так було не погано. Головний ідеологічний постулат загальної теорії застосування одноразових підгузків: «Вони не потрібні дитині, вони потрібні тим, хто за дитиною доглядає».
Переваг у цих трусів целюлозних насправді набагато менше, ніж недоліків: прати їх не треба, натягнули на малого їх і маєте годин 5 аби на себе витратити, дитинка залишиться сухою, якщо до попі**ного додасть ще й пока**ного…
Це були маленькі плюси, а тепер великі мінуси:
– Зроблені вони з усілякої хімічної фігні (целюлоза – оброблена деревина, поліестер – синтетичний газ, САП/ВНГ – оксид кремнію). І хімію знати не треба, аби стало страшно…
– Штука це не дешева. Але люди все ще готові викидати гроші на те, що явно шкодить їхнім нащадкам. Що це: любов до дитини чи банальна лінь?
– Можуть призвести до різних інфекційних захворювань, які для хлопчиків у майбутньому світять імпотенцією. Так, звісно, зараз ви спокійні, та й імпотенція сина вас, певно, хвилювати не буде, бо він вам не скаже…;
– Може викликати алергічні реакції;
– На виготовлення одноразових підгузків для однієї дитини необхідно спиляти 4-5 дерев. Технологія переробки сміття у нас не передбачає утилізацію таких чудо-трусів. Одна дитина за час користування ними виробляє тонну сміття, яке не перегниває. Отже, інший варіант мого заповіту: а своєму онукові заповідаю он ту купу використаних підгузків, що переходить від покоління до покоління. І ніяких дерев, бо, вибач, ти змалку ще все про**ав, у прямому значенні цього слова.

Ну, з цим наче розібралися… Але є ще одноразові підгузки для дорослих. Їх, зазвичай, використовують для догляду за тяжкими та післяопераційними хворими. Проте, дійшли до мене чутки, про застосування їх космонавтами. Інфа не перевірена (оце нам так і скажуть дяді з НАСА, що їхні героїчні польоти тримаються на памперсах), але, як-то кажуть, СКАЗКА ЛОЖЬ, ДА В НЕЙ НАМЕК, ДОБРЫМ МОЛОДЦАМ УРОК… «Мама, мама, я хочу бути як той дядя-космонавт! Синку, ти вже на нього схожий, бо ти носиш памперс!» – реклама підгузків майбутнього.

Отакі страшні речі ховаються за щоденними потребами малюків… Жах. Целофанові діти, космонавти в підгузках – це наша реальність, ПРАВИЛЬНОЙ ДОРОГОЙ ИДЕТЕ, ТОВАРИЩИ.
Пе.ес. У мене були резинові трусіля (радянський мульті-дайперс), тепер у мене є дерево. А у вас?